Яцек Качмарський, польський виконавець та автор віршів, у багатьох громадян асоціюється з першим духом “Солідарності”. Саме на початку 80-х років XX століття його тексти поширювалися у неофіційних публікаціях. Їх називали голосом антикомуністичної опозиції, що боролося за права людей. Виконавця також знають його автора лібрето до блюз-опери «Жонглери та повішені» за мотивами «Людини сміху» Віктора Гюго. Твір на музику Єжи Сатановського виконали у Новому театрі у Познані, пише gdanski.pro.
Навчання
Народився Яцек Марчін Качмарський 22 березня 1957 року у Варшаві. Майбутній співак навчався у місцевому ліцеї. У 1980 році закінчив полоністичні студії у Варшавському університеті та зумів написати магістерську роботу з літератури Просвітництва під керівництвом професора Здзіслав Лібера.
Вже у юності поступово спостерігається у його творчості наявність інтелектуальних нарисів, занурення у здобутки епохи Просвітництва. Алегорія (знак або історія, яка на буквальному рівні говорить про щось, але має інше реальне, «приховане» значення) досить часто використовується у його композиціях.
Качмарський одночасно з навчанням розпочав музичну кар’єру. Його дебют відбувся у 1976 році під час проведення варшавського ярмарку. тексти деяких композицій він створив раніше.
Період 70-х років можна назвати певним результатом тривалої та плідної співпраці Качмарського з Пшемиславом Ґінтровським та Збігнєвом Лапінським. Їх перша спільна програма – “Мури” – була створена в 1979 році, а потім були «Музей» і «Рай».
У 1979 році Качмарський отримав перше визнання на усю країну. На фестивалі студентської пісні в Кракові за «Облаву» йому вручили нагороду. У 1981 році – нагороду журналістів на фестивалі в Ополі за «Епітафію» для Володимира Висоцького, яка й досі є однією з його найцінніших пісень. До того ж представник радянської сцени був людиною, яку Качмарський дуже шанував.
У грі на гітарі польського співака можна назвати самоучкою. Здатність до навчання грі на цьому інструменті призвела до розробки ним незвичайної техніки. Виникло це від того, що гітару тримали навпаки – попри те, що сам автор не був лівшею. Такі гітаристи зазвичай змінюють розташування струн на шиї, так що ті самі струни розташовувалися на інструменті внизу, як у правші, який тримає інструмент звичайним способом. Качмарський цього не зробив, що призвело до необхідності виконання відповідних прийомів, відмінних від загальноприйнятих. Сам музикант стверджував, що поступово з плином часу почав помічати, що надало йому змогу виконання та специфічного звучання басовим акордам.
Епоха змін
Качмарський перебував у Франції з гастролями, коли на території Польщі запровадили воєнний стан. Це відбулося 13 грудня 1981 року. Він тоді ухвалив рішення не повертатися до країни.
Частину прибутків виконавець віддавав на підтримку підпільної «Солідарності». В Мюнхені на Радіо Вільна Європа. Згодом відомий співак почав представляти редакції Польського радіо. Він вів передачу Kwadrans z Kaczmarski та писав політичні коментарі для головного сайту новин Fakty. Wyrzenia. Opinions. Там він працював до 1994 року, коли польську секцію радіо ліквідували (основна місія радіо – трансляція програм на недемократичні та тоталітарні держави, а Польща вже кілька років як до них не входила).
Качмарський з 1990 року майже постійно перебував на території Польщі. Він давав концерти та працював. За 9 років спільної роботи зі Збігнєвом Лапінським результатом став альбом Live. У 2001 році отримав статус “Золотої платівки”. Тоді рівень реалізації перетнув позначку у 50 тисяч одиниць. Тріо Kaczmarski-Gintrowski-Łapiński також співпрацювало над альбомами “Війна посту з карнавалом” (1993) та “Сарматія” (1994).
У 1995 році Качмарський вирішує разом зі своєю другою дружиною Євою та дев’ятирічною донькою Патрицією оселився поблизу австралійського міста Перт. Таке рішення пов’язують й з виходом композиції під назвою “1789”. Його назва фактично “направляє” слухача до геологічного утворення, розташованого неподалік від місця його проживання. Цього разу еміграція, попри значну географічну віддаленість, не закрила дороги до виступів у Польщі.
Ювілей у 25 років на сцені Качмарський відзначив у 2001 році. Він представив публіці альбом Twenty (5) Years Later. Назва платівки асоціюється з роками початку руху “Солідарності”.
У 2002 році у виконавця діагностували ракове захворювання стравоходу на пізній стадії. Качмарський вирішив скористатися складною терапією в Австрії. Він сподівався уникнути операції, оскільки хірургічне втручання назавжди могло пошкодити його голосові зв’язки. Тоді у нього були запланована велика кількість концертів, поєднані зі збором коштів. Все ж це не принесло ніяких результатів, Качмарський помер у Ґданську в одній із лікарень після двох років боротьби з хворобою. Це відбулося 10 квітня 2004 року.
Глибока індивідуальність у текстах
Качмарський у своїх текстах демонстрував певну іронію та вміння вказати особливість культури. Це викликає інтерес у слухача та бажання ознайомитися з новим вмістом. Справжньої майстерності Качмарський досяг у написанні образів. Унікальною виявилася програма під назвою “Музей”, підготовлена спільно зі Збігнєвом Лапінським та Пшемиславом Ґінтровським, була присвячена описам мистецьких творів (так званим екфразам).
Згадки про живопис також зустрічаються у творах. У цьому контексті варто пригадати «Отруєну криницю», що відсилає до серії картин Яцека Мальчевського, іронічні «Гральні гравці» за мотивами Караваджо «Гральні карти».
Ще однією відмінною рисою цієї роботи є неймовірна здатність до стилізації. Стилістичні здібності Качмарського дозволили йому дуже легко ставитися до історії культури, розмовляти про минуле та історичне буття голосом, максимально наближеним до нього, і водночас сучасним. Ідеальним прикладом є «Розмова з портретом у труні 16-го століття», який спочатку справляє враження консервативного маніфесту, але з часом представляє дедалі чітке бачення нашого історичного багажу.
Романи
Романи – ще одна область творчості відомого співака. Перший з них — «Автопортрет із негідником». Ця робота викликала чимало критики та журналістського галасу. У ньому фактично представлені польські опозиційні кола у кривому дзеркалі. Частина преси відреагувала негативно на таку публікацію та звинуватила співака у зраді революційних ідеалів, незгоду з духом “Солідарності”.
Такі роботи Качмарського переважно використовували автобіографічні теми. Зокрема можна пригадати, що «Берег для собак» — це наслідки його життя та перебування в Австралії, «Про ангелів іншим разом» повертається до теми залежності, цього разу на тлі трансформацій у Польщі 1989 року.
Наслідки слави Качмарського як співака часто сприймали досить неоднозначно у контексті представлення та літературного сприйняття його творів. Критики вважають, що він виступив у польській післявоєнній культурі як автор пісень і композитор. Це дозволило швидко здобути йому високий рівень популярності. Внесок у розвиток музей культури Польщі важко переоцінити для майбутніх поколінь.