Збігнєв Косицаж прославився як вмілий фотограф та кореспондент. Проте гучніше за відоме ім’я промовляють лише його роботи. Чоловік документував життя у Гданську протягом 50 років й за цей час зробив понад 80000 тисяч знімків. Дещо ще залишається неопублікованим, а те, що мали змогу побачити гданчани, якнайкраще передає атмосферу міста, в якому щодня вирують події. Зимові розваги та літні прогулянки, робота у полі й прибуття кораблів до гавані – Збігнєв любив свою справу, тому його фотографії стали справжньою машиною часу. Тож час зазирнути за лаштунки буднів знаменитого фотографа на сайті gdanski.pro.
Становлення Збігнєва
Збігнєв Косицаж народився у невеликому селі біля Любня. Його батько був залізничником, а мама займалась хатніми справами, тож ніщо не передбачало, що у сім’ї виросте фотограф. Хлопець з самого малечку привик працювати й вдало це поєднував з навчанням, адже був відмінником. А школу він відвідував у місті Кенти, де йому вдалось закінчити початкову освіту до Другої світової війни. Збігнєв не любив сидіти без діла, а тому вже в юному віці встиг попрацювати дорожнім будівельником, продавцем у магазині канцтоварів та продуктовому. Ну а трохи підрісши, він отримав посаду у фірмі Olesch Foto, де познайомився зі світом фотографії. Хоч Косицаж недовго там затримався, проте цього було достатньо, щоб знайти собі нове захоплення. У Кентах Збігнєв також зміг організувати скаутський рух.
Наступним етапом в житті Косицажа став переїзд в Краків. Тут він опублікував свої перші фотографії, продовжив здобувати середню освіту й записався на курси керівників пропаганди та громадських організацій. Збігнєв й у новому місті успішно організував скаутський рух, що потрібно було зробити так само добре і в Гданську, куди його відправили. Чоловік прибув до приморського містечка у 1945 році й залишився тут жити. Його першим місцем проживання став Сопот, де Косицаж очолив і скаутський рух, і взявся за об’єднання фотографів. Збігнєв також підкорив амбітну ціль і вступив до Академії образотворчих мистецтв, хоч так і не закінчив вишу. Фотограф мав щільний графік, проте успішно займався усім, за що брався.
Збігнєв співпрацював з декількома виданнями та щодня документував життя у Гданську. Якщо спершу у його кадр потрапляла післявоєнна руїна, то з відбудовою декорації змінювались, та й життя тривало. Жителі міста могли бачити його роботи на сторінках Gazeta Morska й Marynarz Polski, Dziennik Bałtycki та Wiater od Morza. Косицаж також не раз вирушав у круїз на лайнері Batory як корабельний фотограф і навіть під час тих поїздок чоловік писав матеріали для місцевих газет. Довгий шлях фотограф пройшов з виданням Głos Wybrzeża, де він влаштувався на повний робочий день. А сталось це у 1949 році. У редакції він також познайомився зі своєю майбутньою дружиною – журналісткою Людмилою. І вже у 1959 році пара перебралась на вулицю Podwale Staromiejskie 89, де продовжила розвиватись у професійній сфері й налагоджувати життя у Гданську.
Життя за об’єктивом камери
Розвиток Косицажа як фотографа можна сміливо приписувати його гданському періоду. Чоловік зростав разом з містом, де залишився жити й облаштував своє майбутнє. Щойно переїхавши до приморського містечка, Збігнєву довелось фільмувати розруху. Наступним етапом була відбудова й врешті-решт Гданськ повернувся до нормального існування. Фотограф співпрацював з міською владою, різними виданнями та установами. Саме тому у його портфоліо так багато робіт. Ну і характер у Збігнєва був такий, що не дозволяв йому байдикувати. Коли не було замовлень від газет, він робив знімки для власного задоволення. Косицаж ніби знав майбутнє, в якому повсякденні кадри набудуть небаченої цінності. Та й за життя фотографа він став відомим, а його роботи вигравали конкурси.
За енергійну вдачу та дивовижне вміння опинитися у потрібному місці та в потрібний час місцеві дали Збігнєву прізвисько летючий репортер. Знайомі й друзі завжди дивувались такій працьовитості фотографа, а його сім’я знала справжню ціну цього успіху. У Косицажа майже не було вільного часу, і навіть коли він обіцяв собі більше відпочивати чи піти на заслужену пенсію, то все одно повертався до роботи. З редакційних завдань чоловік приходив пізно й рано-вранці знову йшов на них. А з собою фотограф завжди носив камеру, адже ніколи не знаєш, що цікавого може трапитись. І неймовірні події таки траплялись зі Збігнєвом, який відразу мав змогу їх зафільмувати. Хоч Косицаж не займався художньою фотографією, проте документування повсякденного життя не менше вражало публіку. Збігнєв ставав свідком щоденної праці гданчан чи розваг, культурних подій й політичних зібрань, появи якоїсь дивини у місті та неповторних людських емоцій.
Завдяки своїй творчості Збігнєв став відомим фотографом у Гданську й презентував місто на загальнонаціональному рівні. Так, він виграв чимало фотоконкурсів й здобув стільки ж медалей за діяльність у рідному місті. Та серед усіх заслуг Косицаж найбільше пишався нагородою Gdańszczanin Roku та тою спадщиною, яку зміг лишити в архівах міста.
Династія фотографів
Збігнєв Косицаж зміг залишити Гданську не лише свої знімки, але й виховати нове покоління фотографів для міста. А мова йде про його сина – Мацея Косицажа. Та й взагалі Збігнєв разом зі своєю дружиною Людмилою започаткував медійну династію. Вона писала статті для видань, а він фотографував. Як згадував їх син, батьки були чудовим дуетом, єдиним мінусом стала працьовитість обох. Дійсно, Мацей ріс, спостерігаючи, як вони з ранку до ночі перебувають на роботі. Він швидко зрозумів усі труднощі цієї професії й вже у дорослому віці говорив, що у такому ритмі важко жити навіть тим, хто обожнює свою справу. Ну а Збігнєв, попри постійні обіцянки, не міг залишити фотографування.
Чоловік постійно був у роз’їздах й відвідував різні заходи. Щоб хоч трохи уваги приділити сину, він брав і його на ці події. Мацей збоку спостерігав за батьковою роботою й вже у 6 років зробив свій перший знімок. А це був матч між журналістами та акторами і юний Косицаж сфотографував Станіслава Міхальського. Батько, звичайно ж, опублікував світлину і відповідно її підписав. Далі Мацей почав приносити камеру до школи й робив знімки однокласників, вчителів й чогось цікавого на вулицях Гданська. Та попри захоплення цією справою, хлопець не мріяв про кар’єру фотографа. У 17 років померла його мати – Людмила і Мацею довелось подорослішати. Він був надзвичайно винахідливим, а тому перепробував безліч способів заробітку. Вже в дорослому віці чоловік мав власний прокат компакт-дисків, а пізніше – музичний магазин. Хоч Збігнєв вмовляв сина зайнятися сімейною справою, проте все було марно.
Ситуація змінилась після смерті Збігнєва. Тоді Мацей вирішив повернутись до фотографії, тим паче, що йому ця справа добре вдавалась. Хоч чоловік не зміг перейняти достатньо досвіду в батька, адже то не було часу, то не хотів дослухатись до порад, проте він почав заробляти на фотографії. Спершу це було вже рідне видання для сім’ї Косицаж – Głos Wybrzeża, а потім вдалось заснувати власну агенцію. У 1996 році Мацей представив Гданську Kosycarz Foto Press. Студія успішно розвивалась, а чоловік з року в рік відновлював спадщину свого батька. Скільки б Збігнєв не обіцяв упорядкувати власний альбом, це довелось зробити його сину. І він залюбки зробив стільки, скільки встиг, адже і батька, і сина здолав рак. Після смерті Мацея фотоагенцією та спадщиною відомих фотографів зайнялась Ганна Косицаж – дружина Мацея й невістка Збігнєва. Тож сімейна справа опинилась у надійних руках.
Вшанування пам’яті
Після смерті Збігнєва Косицажа його чи не найбільшим фанатом став син – Мацей. Чоловік взявся підіймати батькові архіви й демонструвати безліч неопублікованих фото. Це допомагало йому зберегти памʼять про рідну людину, та й видатний фотограф заслуговував на гідні проєкти. Мацей почав створювати тематичні альбоми, адже у Косицажа старшого назбиралось чимало робіт. Фото було настільки багато, що сину вдалось зробити різні підбірки: Niezwykłe zwykłe zdjęcia, Niezwykłe zwykłe zdjęcia z lotu ptaka і т.д. Ще одним важливим вшануванням батька стали виставки його світлин, які прикрашали вулиці міста. Ну а від імені фотоагенції команда долучилася до організації Gdansk Press Photo – щорічного конкурсу пресфотографії на честь Збігнєва Косицажа. Щодо патрона події не виникло ніяких сумнівів, адже чоловік був справжнім гуру у своїй сфері й зберіг безліч живих моментів на фото.
Протягом багатьох років Збігнєв фільмував історію Гданська, а потім його справу продовжив Мацей. Обидва чоловіки були відомі гданчанам, адже миттю прибували на усі важливі події міста. Тож рідний край теж вирішив вшанувати фотографів. Так, у 2020 році за доброю традицією один із трамваїв міста був названий на честь Збігнєва та Мацея Косицаж. Родина усе своє життя прожила на вулиці Podwale Staromiejskie 89, де залишила безліч приємних спогадів. Саме тому у 2025 році на фасаді будинку був створений стінопис, авторства Яцика Кослицького та Яцика Збибеля. На ньому зображені фотографи з королем Сигізмундом II Августом. За задумом, це творіння має стати одним із багатьох, які збережуть пам’ять про відомих митців. Ну а переглянути роботи батька й сина можна на сайті Kosycarz Foto Press, де є величезна фототека.
