Павел Гюлле став одним з найвідоміших польських письменників та улюбленцем гданської публіки. А все тому, що все своє життя чоловік присвятив розповідям про рідне місто – Гданськ. І досяг в цьому неабиякого успіху, заманюючи туристів приморською атмосферою та навіюючи добрі спогади усім поколінням місцевих жителів. Його твори здобули чимало літературних премій, а сам автор ніколи не зупинявся на своєму шляху. Викладання, журналістика, театр, поезія – творча натура Павела Гюлле проявилась у різних сферах. Тож дослідимо й ми всі грані таланту відомого гданчанина на сайті gdanski.pro.
Становлення письменника
Павел Гюлле народився 10 вересня 1957 року в Гданську. Його батько був корабельним інженером, а мама – історикинею. Саме тому дитинство хлопця минуло надзвичайно цікаво, що потім стало основою багатьох книг. Мама привчила юного Павела до мистецтва та залюбки брала хлопця на різноманітні культурні події. Він любив читати та класичну музику, бігати з друзями численними гданськими вулицями та насолоджуватись природою. Здавалось, ще змалечку він помічав те, що в майбутньому стане його творами. І хоч хлопець навіть не здогадувався про кар’єру письменника, проте йому подобалось спостерігати за містом на віддалі, адже сім’я жила у спокійному передмісті. Якщо мама організовувала для сина пізнавальне дозвілля, то з татом він досліджував усі сторони життя у приморському містечку. Павел часто виходив з батьком в море і бачив, наскільки це важка праця.
Ще одним улюбленим місцем юного Гюлле було Мосціце. Саме звідси переїхав до Гданська тато Павела й ту місцевість завжди любив відвідувати хлопець під час подорожей до бабусі. А разом з нею хлопець захопився садівництвом, що думав обрати як майбутню професію. Йому подобалось як створювати практичні речі, так і помічати красу навколо. Проте все змінилось, коли Гюлле закінчив школу, адже він вирішив вступити на філологічний факультет в Гданський університет. А там він завів чимало друзів, які були вражені його обізнаністю в різних темах і талантом. Вже тоді Павел намагався щось писати, проте ще не публікувався. Його увагу привертали зовсім інші речі, як от події 1980-х років у Польщі. Жага до справедливості та активна позиція Гюлле не дозволили йому залишитись осторонь. Хлопець боровся за чужі й свої права усіма способами, якими міг допомогти. А це і рознесення листівок, публікації у підпільних виданнях, диспетчерська робота в організації Solidarność та ін.
Після університету Павел працював і викладачем, і влаштувався у кооператив Świetlik, і надсилав свої матеріали у різні видання, проте вже тоді він поставив перед собою мету стати письменником. Літературний хист помічали університетські друзі Гюлле, та й він мав намір написати щось визначне. І, як ми знаємо, йому це вдалось і не один раз. Перший свій прозовий твір автор написав ще у 1982 році, проте він так і залишився неопублікованим. Далі Павел перейшов на поезію, а коли він працював у Гданському медичному університеті, то до нього прийшла слава письменника.
Літературний успіх
На свій перший літературний успіх Павелу Гюлле не довелось довго чекати. Якщо у студентські роки він вражав своїми історіями друзів та викладачів, то у 1987 році його творчість стала доступна всьому світу. Письменник починав з поезії, п’єс, критики та публіцистичних творів, однак відомим його зробив роман, у якому він вирішив пригадати гданське дитинство та занурити читачів у містику. А мова йде про його дебют – Weiser Dawidek. Коли багато авторів пів життя не наважуються знайти ту саму тему для книги, то Павелу одразу вдалось вразити публіку. Ба більше, цей твір вважається найкращим у його кар’єрі. А ще сам автор відзначав, що процес створення книги був швидким та легким. Твір одразу ж здобув популярність та залишався бестселером протягом багатьох років. Проте грандіозний дебют ставив перед письменником інший виклик – знову написати щось таке ж геніальне.
У наступні роки читачі змогли побачити збірку віршів автора й оповідань. Про свій подальший успіх Павел міг не хвилюватись, адже публіці подобалось, як він розповідає про Гданськ та знайомить кожного з історією міста. Та й Гюлле не був тією людиною, яка б займалась лише однією справою. Чоловік працював на телебаченні й писав п’єси для театрів, цікавився життям у місті та й просто любив побути на самоті. А вже у 2000 році вийшов другий настільки ж гучний роман письменника – Mercedes-Benz. Z listów do Hrabala. Хоч книга відрізнялась від першого успіху письменника, проте вона так само сподобалась читачам та забрала нагороди. Ну а у творчості Гюлле впевнено зайняв своє місце один персонаж – Гданськ, якого він описував і в минулому, і в майбутньому. Та не лише місто грало важливу роль, але й місцеві письменники, до творчості яких постійно звертався Павел.
Від часу свого дебюту Павел Гюлле раз в декілька років тішив читачів новим захопливим романом і усі вони ставали популярними. У 2004 році письменник написав Castorp, яким провів екскурсію Гданськом і сусідніми містами, у 2007 році чимало суперечок викликав твір Ostatnia Wieczerza, а у 2008 письменник заспокоїв публіку вже знайомими пейзажами міста у збірці Opowieści chłodnego morza. Ну а останнім твором письменника став Talita, який він опублікував у 2020 році. Поміж літературною діяльністю Павел ще захопився театральною роботою. Чоловік написав чимало п’єс для сцени й навіть став літературним керівником театру. Ну а ще він любив викладати студентам та мав багато нереалізованих планів.
Гданськ у творчості Гюлле
Особливим почерком Гюлле є образ Гданська у всіх його творах. Хоч письменник народився і все життя прожив у приморському містечку, проте не втомлювався хвалити його, ніби вперше бачив усі ці красоти. Ну а коли у Павела запитували про любов до змальовування рідного міста, то він казав, що не спеціально це робить, але не уявляє іншого фону для своїх розповідей. Ще з дитинства письменник був надзвичайно допитливим й збоку спостерігав за життям Гданська. Дещо було його власним досвідом, інше він підглянув на вулицях, якісь оповідання – про його родину, а ще щось – це відбиток польської історії. Так чи інакше, Гюлле вважав, що мистецтво письма полягає у роботі зі спогадами, адже писати про теперішнє – це завдання журналістів. І цих спогадів чимало назбиралось у Павела, адже кожен його твір має більшу чи меншу згадку про Тримісто.
Гюлле надзвичайно любив переосмислювати історію як міста, так і власної сім’ї. Батько письменника у 1945 році переїхав з Мосціце до Гданська, про що неодноразово згадував чоловік. Його надзвичайно вразило те, як його тато шукав нової долі, не знаючи, куди його занесе життя. Зрештою сім’я осіла у приморському містечку, якому присвятив всю свою творчість автор. Проте Павел не романтизував місто, а лише описував своє чесне бачення. І навіть за таких обставин читачі були надзвичайно вдячні автору за можливість поринути у добрі спогади. Хоч Гданськ щороку приймає безліч туристів, проте Гюлле вважав місто трохи меланхолійним. Холодне море майже завжди дарує похмуру погоду й це, як казав автор, не може не позначитись на культурі.
Водночас у книгах Павела можна знайти теплі описи вуличок й парків, які занурюють кожного у дитинство. Гюлле вміло проводить читачів найкращими місцями у місті й неодноразово робив це у реальності. Так траплялось і з видавцями, які запитували про локації з книг, та друзями, яким обожнював відкривати Гданськ Гюлле. Ну а вони ніколи не припиняли дивуватись, наскільки книжковий опис збігається з міськими пейзажами. У своїх романах письменник часто змальовував власний досвід, хоч ніколи не зізнавався в автобіографічності. А ще він шукав відповіді у переосмисленні історії міста, однак рекомендував не жити минулим. І скільки б автор не створив романів, він не міг відокремити персонажів від приморського містечка, навіть якщо йшлось лише про їхнє походження. Ну а творчість письменника залишилась найкращим спогадом про Гюлле для місцевих.
Особистість Павела
Особистість Павела Гюлле була такою самою незвичайною, як і його твори. Якщо ми можемо знайти і його теплі дитячі спогади, і серйозні меланхолійні роздуми на сторінках, то в житті письменник також балансував між цими двома станами. Ще з дитинства автор любив спостерігати за міською метушнею здаля й був інтровертом. Йому подобалось перебувати на природі та поринати у роздуми. З часом нічого не змінилось, проте Павел став душею компанії. Він відразу привертав увагу своїм гумором і цікавими розповідями. На публіці у нього не бувало поганого настрою і лише найближчі друзі знали, що він приховує негаразди за посмішкою. Цікаво й те, що Гюлле запам’ятовувався усім знайомим ще з першої зустрічі. Когось він відразу ж водив на прогулянку Гданськом, інших захоплював харизмою, а ще хтось не міг відірватись від мелодійних розповідей письменника.
Хоч у Павела є багато творів, які були написані легко й невимушено, проте він був справжнім перфекціоністом. У письменника залишилось чимало неопублікованих романів чи тих, які не пройшли суворої перевірки їх творця. Однак усі, хто знайомий з творчістю автора, одноголосно кажуть, що він був майстром слова, адже якнайкраще знав, де і що потрібно написати. До того ж робота у голові Гюлле ніколи не припинялась і він до останніх днів писав та планував втілити ще багато проєктів. Митець просто не міг відмовити людям, які на нього покладались, і віддавався на 100% творчості. З таким самим завзяттям письменник підтримував й інших талановитих людей. Він оплачував навчання активним студентам та залюбки писав п’єси на прохання акторів. Саме тому друзі Павела відзначають його доброту та щирість, любов до тварин та рідного міста, незвичайність й задумливість. І хоч він складно впускав людей у своє життя, проте готовий був зробити усе для справжніх друзів. Ну а для читачів Павел Гюлле завжди буде тим письменником, який відкрив характер Гданська.
