У самому центрі історичного Ґданська, в ратуші старого міста, відкрилася виставка, яка одразу привернула увагу суспільства та викликала жваву дискусію. Її назва — «Наші хлопці. Жителі Помор’я Ґданського в армії Третього Рейху» — звучить стримано, проте за цими словами ховається складна та суперечлива історія.
Це — перша монографічна експозиція, створена на основі матеріалів приватних осіб і музейних установ Помор’я, яка комплексно показує службу мешканців регіону у німецькій армії під час Другої світової війни. Виставка дає можливість не лише зрозуміти історичні обставини, а й поставити складні питання про пам’ять, забуття та моральний вибір людей у часи окупації, пише gdanski.pro.
Герої виставки: жителі Помор’я
Головними героями експозиції стали солдати з різних куточків Помор’я. Їхні долі демонструють, наскільки різноманітним був особистий досвід служби у німецьких нацистських військових формуваннях. Проте всіх їх об’єднує спільна післявоєнна реальність: протягом десятиліть вони залишалися на маргінесі офіційного історичного наративу.
В експозиції представлено десятки портретів молодих людей у сірих уніформах вермахту. Дехто з них посміхається, інші — серйозні або сумні. На перший погляд ці фотографії не відрізняються від світлин мільйонів солдатів того часу. Проте особливість у тому, що на них зображені громадяни Польщі, які примусово чи вимушено опинилися на боці окупанта.
Історичний контекст: окупація і примусовий призов
Після вторгнення нацистської Німеччини восени 1939 року деякі території Польщі, зокрема Помор’я, були анексовані до Третього рейху. Польська адміністрація, священнослужителі, чиновники та вчителі опинилися під загрозою смерті або депортації до концтаборів.
Нацистська влада запровадила систему «германізації», за якою частину населення визнавали «здатними до германізації» і включали до Deutsche Volksliste (DVL) — списку німецьких громадян. Це надавало певні привілеї, серед яких формально німецьке громадянство, проте накладало й обов’язок служити у вермахті.
Відмова від призову означала репресії або навіть смерть. Тисячі жителів Помор’я опинилися перед вибором: виконувати військові обов’язки або ризикувати життям і безпекою родини. До кінця війни у списку DVL перебувало понад 2,9 мільйона людей з окупованих територій Польщі.
Життя після війни: мовчання і забуття
Після завершення Другої світової війни поляки, чиї імена були у списку DVL, часто вважалися зрадниками. Дехто піддавався судовому переслідуванню, інші змушені були мовчати про своє минуле, знищувати документи або ретушувати фотографії, щоб приховати службу у вермахті.
Експозиція демонструє фотографії без цензури, показуючи, як покоління після війни жили з травмою та відчуттям стигми. Ці світлини — унікальні свідчення історії, яка довгі десятиліття залишалася поза офіційною пам’яттю.
Експонати і безцінні свідчення
Виставка об’єднала сотні унікальних експонатів: листи, фотографії, військову форму, ордени та медалі. Кожен предмет відтворює конкретну людську історію та нагадує, що за цифрами примусових призовів стояли реальні люди з родинами, страхами і надіями.
В останньому залі відвідувачам пропонували висловити власну думку на папері, створюючи інтерактивний простір для роздумів про минуле та його моральні уроки. Більшість відгуків залишилися позитивними: люди цінують спробу відкрити тему, яка десятиліттями залишалася табуйованою.
Між музеєм і суспільним резонансом
Відкриття виставки у 2025 році відразу привернуло увагу політиків і медіа. Правоконсервативні кола критикували експозицію. Президент Анджей Дуда назвав її «історичною брехнею» та «моральною провокацією», стверджуючи, що поляки були жертвами окупації, а не її виконавцями.
Лідер партії «Право і справедливість» Ярослав Качинський назвав виставку «ударом по національних інтересах», а в день відкриття демонстранти перед ратушею вивісили банер з написом «Зрадники», тримаючи національні прапори.
Втім, організатори підкреслюють нейтральний характер експозиції. Виставка не є частиною політики пам’яті, а прагне показати історичну реальність та «відтінки вибору людей у складних обставинах». Прессекретар об’єднання музеїв Ґданська Анджей Гершевський пояснив: «Ми не ділимо історію на чорне і біле. Ми показуємо трагічні долі людей, які опинилися під жорстоким тиском 1939 року».
Пам’ять і уроки виставки
Виставка у Ґданську не пропонує однозначних оцінок. Вона показує, що історія складна, а моральний вибір у часи війни часто неможливий для оцінки лише категоріями «герой» чи «зрадник».
Історик Ришард Качмарек зазначає: «Історичну пам’ять визначає центр у Варшаві. Досвід людей з околиць, таких як Помор’я, часто ігнорують». Виставка намагається виправити цю несправедливість, повертаючи голоси тих, хто тривалий час перебував на маргінесі історії.
Фотографії та документи у ратуші Ґданська дивляться на сучасних відвідувачів, нагадуючи: минуле не можна спростити, а моральні дилеми війни залишаються актуальними і через десятиліття.
«Наші хлопці» стала важливим культурним і суспільним явищем. Вона демонструє, що минуле не можна зводити до національних міфів. Історія жителів Ґданська у сірих уніформах вермахту — це нагадування про складність людського вибору, про страх і примус, а також про те, що пам’ять має бути багатогранною.
Виставка показує: історія — це не лише герої та зрадники, а насамперед люди, яких війна поставила перед неможливими рішеннями. І саме через цю правду, показану у серці Ґданська, ми можемо глибше зрозуміти минуле та сучасність.